Діма Хмара / Історія краю

Теофіполь (до 1740р. – Камень, Чолганський Камень, Чолганськ, Човган) - селище міського типу, районний центр Хмельницької області. Багато віків стоїть Теофіполь – свідок численних важливих подій в історії України. В околиці селища є кілька курганів доби міді, а поблизу річки Полкви – сліди стародавнього поселення.

Територію сучасного Теофіполя у давні часи заселяли селянські племена дулібів, волинян. У ІХ-ХІІст. Вона входила до складу Київської Русі, потім волинського, а з 1199р. Галицько-Волинського князівства. У 1241р. місцевість захопили і спустошили монголо-татари. В другій половині ХІУст. її загарбало Литовське князівство.

Теофіполь – старовинне поселення. Дату його заснування історикам не вдалось встановити. Вперше Теофіполь під назвою Камень, як одна із фортець - опорних пунктів литовських феодалів на півдні Волині, згадується в дарчому акті великого князя литовського Вітовта від 20 липня (7 серпня за новим стилем) 1420р. Назва Камень, очевидно пов'язана з поселенням, що виникло як кам'яне оборонне укріплення, з трьох сторін якого було озеро та річки Полква і Норець. Великий князь литовський Вітовт подарував Камень з багатьма навколишніми селами своєму слузі боярину Павлу Ярмолинському, який зобов'язувався нести військову службу, захищати цей край.

У ХУІ в першій чверті ХУІІст. Каменем володіли поміщики Чолганські. Містечко стали називати Чолганським Каменем, щоб відрізнити його від інших однойменних населених пунктів. Пізніше в народі закріпилась назва Човган.
У середині ХУІІст. Одночасно існували Чолганський Камень на річці Полкві та Білий Камінь у Західній Україні.

За часів великого лит овського князівства Камень відносився до Кузьминського повіту Волинської землі. У середині ХУІст. Він розташовувався на Болохівській землі. У 1559р. Василь Ярмолинський подарував маєток Камень дочці Марії. Яка вийшла заміж за Андрія Чолганського. Половина цього маєтку Марія Ярмолинська в 1568р. відписала своєму чоловікові.

Багаті землі Чолганського Каменя приваблювали волинських магнатів. За цей маєток постійно сперечалися й боролися між собою феодали Синюти та Острозькі. В 1593р. князі Острозькі захопили землі Чолганського Каменя, порубали ліси. В 1619р. князь Костянтин Вишневецький вчинив напад на замок поміщика Андрія Чолганського у Камені.

У 1624р. Чолганський Камень купив поміщик П.К. Синюта, але фактично ним володіли багатші і впливовіші магнати Острозькі.
У 1569р. Чолганський Камень загарбала шляхетська Польща, його було включено до Кременецького повіту Волинського воєводства. Кріпосницький гніт посилився національними і релігійними утисками. Населення чинило цьому впертий опір. В 1594-1596рр. жителі Чолганського Каменя брали активну участь в антифеодальному повстанні під проводом Северина Наливайка. Через Чолганський Камень проходив Чорний шлях, яким татари чинили набіги на українські землі. На Чолганський Камень не раз нападала кримська орда. Населення містечка та його околиць брало активну участь у визвольній війні українського народу 1648-1654рр. Чолганський Камень був важливим опорним пунктом народної боротьби і селянських повстань проти шляхетських поневолювачів. Наприкінці 1648р. польські війська сконцентрувалися біля Чолганського Каменя. Повсталі селяни чинили великий опір польським військам, які безжалісно грабували жителів містечка.

28 і 29 серпня 1648р. Богдан Хмельницький надіслав у Чолганський Камень командуванню ворожого війська два листи з вимогою припинити варварське знущання над українським населенням. У 1648р. війська Богдана Хмельницького визволило Чолганський Камень від польсько-шляхетських поневолювачів.

У 1649-1651рр. польські війська неодноразово нападали на українські землі.
І.П. Крип'якевич у книзі «Історія України» про події того часу писав: «Супроти зорганізованого польського наступу українське громадянство стояло немічне і знесилене… Багато селищ запустіло і залишилося в руїнах».

Чолганський Камень після Переяславської ради залишився під владою шляхетської Польщі. У 1664-65рр. чолганці знову взяли активну участь в антифеодальному повстанні на Поділлі в загоні, яким керував С. Височан. А в 1702-1704рр. у повстанні під проводом С. Палія.

У середині та другій половині ХУІІст. Містечко не раз зазнавало нападів кримських татар. У серпні 1649р. татари спустошили Чолганський Камень і навколишні села.
Залізши у великі борги поміщик О.Синюта у 1681р. продав Човган польському магнатові гетьману краківському С.Я. Яблоновському. Після смерті Я.О. Яблоновського з 1723р. Чолганом володіла його дружина княгиня Теофілія Яблоновська – дочка волинського воєводи М. Синівського. На місці старовинного замку вона спорудила розкішний палац. З метою поширення католицької віри поміщиця у 1736р. побудувала у Човгані костьол і двоповерховий монастир тринітарів.

У 1739р. вона перейменувала Човган на Теофіполь, тобто місто Теофілії. У перекладі з грецької мови Теос означає Бог, а поль – місто.
Отже, Теофіполь – це Боже місто, або, як записала княгиня у заповіті про перейменування від 30 січня 1739р., - Богові миле місто. Нова назва довго не приживалась у народі. Тому внучка княгині Теофілія Яблоновська (Сапєга) запроваджувала її насильно.Князі Яблоновські володіли Теофіполем 80 років. З 1681 по 1761р. Саме Яблоновські перетворили Теофіполь в одне із кращих містечок на Волині.

В 1793р. Теофіполь увійшов до складу Росії. Наприкінці ХУІІІ в першій половині ХІХст. У містечку набуло розвитку промислове й ремісниче виробництво.

У 1845р. в Теофіполі вже діяли три шкіряні, цегельний і вапняковий заводи. У ХУІІІ-ХІХст. у Теофіполі стала розвиватися освіта і культура. В 1773р. при тринітарському монастирі збудовано і відкрито парафіяльну трикласну школу. В 1783р. відкрилася повітова народна школа. Тут навчався майбутній декабрист селянин П.Х. Дунцов-Вигодовський. За участь у декабристському русі у 1826р. його засудили на два роки каторжних робіт і довічне поселення в Сибіру.

У 70-90-х роках ХІХст. у Теофіполі набула нового розвитку промисловість. У містечку було 9 заводів, 3 млини, олійниця і крупорушка. Пізніше почала працювати друкарня.

На початку ХХ ст. Теофіполь став одним з важливих пунктів пересилання ленінської газети «Искра» та іншої марксистської літератури з-за кордону в Росію. За дорученням керованої В.І. Леніним редакції в 1901 році сюди прибув агент «Искры» Й.Б. Басовський. Він налагодив транспортування іскрівської літератури через кордон у Київ. Цей шлях редакція «Искры» використовувала і для переплавлення своїх агентів у Росію та за кордон.

Теофіполь у роки першої світової війни став прифронтовою зоною. Тут перебували частини російської армії. В 1917 році у містечку розквартирувалася 3-я фінляндська стрілецька дивізія. Під час війни закрилася більшість заводів, занепало сільське господарство.

В грудні 1917 року тут заснували Теофіпольський більшовицький революційний комітет, який очолив боротьбу трудящих містечка за владу Рад. На початку січня 1918 року у Теофіполі утверджується Радянська влада. Наприкінці лютого його окупували австро-німецькі війська. До містечка знову повернулися ненависні поміщики й капіталісти. Восени 1918 року партизани Теофіполя і навколишніх сіл зі зброєю в руках напали на німецький полк і роззброїли його.

Наприкінці листопада 1918 р. у Теофіполі відновилася радянська влада. Наприкінці 1918 р. у містечко вступили війська УНР. У квітні 1919 р. підрозділи першої радянської дивізії, якою командував М. О. Щорс, оволоділи Теофіполем. У вересні 1919 р. його окупували польські інтервенти. 9 липня 1920 р. кавалерійська група М.О. Осадчого визволила Теофіполь від польських інтервентів.

У березні 1923 р. Теофіполь став центром новоутвореного району.
Почалася перебудова сільського господарства. Перехід його на рейки колективного господарювання. Колективізацію в Теофіполі завершено в 1932 р. Розвивалася в Теофіполі й промисловість.

У 1926р. збудовано маслозавод. З 1937р. стала діяти державна електростанція. Споруджено злітний майданчик для літаків. Змінювався зовнішній вигляд містечка, упорядковувалися вулиці. Деякого розвитку набули освіта і культура. Відкрито початкову і дві семирічних школи для дорослих. У 1933 р. в Теофіполі збудовано будинок культури. 1930 р. містечко радіофіковано, а з 14 червня 1931 р. стала виходити газета «Ленінський шлях». Але мирне життя було перерване нападом гітлерівської Німеччини на СРСР.

5 липня 1941р. гітлерівці почали штурмувати Теофіполь, 6 липня 1941р. його захопили. Окупанти створили у містечку Концтабір, куди зганяли мирне населення. 277 юнаків і дівчат вивезли в Німеччину. 1942р. у Теофіполі створюється підпільна група, яку очолювали комуністи І.С. Овруцький, М.Я. Царук, А.О. Пащук.

4 березня 1944р. війська Першого Українського Фронту, зокрема танкісти Українського Уральського добровільного танкового корпусу і частини 8 гвардійської стрілецької дивізії, разом з партизанами визволили селище. В боях за містечко загинуло 100 солдатів і офіцерів та один партизан. У боротьбі проти німецько-фашистських окупантів загинув на фронті видатний поет М.Л.Левицький – автор збірки віршів «Недоспівана пісня». Його ім'я викарбувано на меморіальній дошці у приміщенні Спілки письменників України. На фронтах війни полягло 150 жителів Теофіполя.

У післявоєнні роки почало розвиватися сільське господарство, відбудовувалися промислові підприємства, заклади охорони здоров'я, освіти, культури.

У 1959р. Теофіполь віднесено до селища міського типу.

У 1973р. споруджено сирзавод. У 1975р. було побудовано цукровий завод. Він увійшов до числа чотирнадцяти найважливіших будов республіки. Біля заводу виросло гарно впорядковане селище. Тут побудовані багатоквартирні будинки, індивідуальні будинки.

У селищі діє загальноосвітня школа, міський будинок культури та бібліотека, побудовано культурно-спортивний комплекс. В селищі цукрового заводу у 1994р. збудовано православну церкву ім. Іоана Кронштадтського.

Теофіполь поступово відбудовувався: споруджувались нові промислові об'єкти, приміщення шкіл, культосвітніх закладів, житлові будинки.

Головною вулицею смт. Теофіполь є вулиця Леніна. Тут розташовані будинок районної ради і районної державної адміністрації, ощадбанк, Укртелеком та інші приміщення.

На центральній площі селища, неподалік від новозбудованого будинку культури на честь 200-ліття християнства і народження Ісуса Христа у 1993-2001 роках збудовано православний Свято-Покровський храм.

У смт. Теофіполь побудовано комбінат побутових послуг, продовольчі магазини, автовокзал, центральна районна лікарня, три загальноосвітніх школи І-ІІІ ст., аграрні ліцеї, художня, музична школи, центральна районна бібліотека, районна дитяча бібліотека.

Завдяки великим зусиллям голови райдержадміністрації та голови районної ради В.К. Шуляка Теофіпольський район першим у Хмельницькій області і Україні завершує газифікацію сіл.
У смт. Теофіполі ведеться велике будівництво індивідуальних житлових будинків, одно-двоповерховими будинками забудовано південно-західний масив із шести вулиць. В селищі збудовано більше 50 багатоповерхових житлових будинків.