НА ХВИЛЯХ МИНУВШИНИ ЖИТТЯ ВАСИЛЯ СТЕФАННИКА

Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 року в с. Русові Снятинського повіту у заможній селянській родині.

Після закінчення гімназії, за настійною вимогою батька, Василь Стефаник записується на медичний факультет Ягеллонського університету у Кракові. Тут, як і в Дрогобичі, він багато читає, знайомиться з польськими письменниками, громадськими діячами.

У 1895 р. був заарештований за політичну агітацію серед селян. За браком доказів Стефаника через два тижні випустили, однак арешт сприяв погіршенню стосунків з батьком, який відмовився його утримувати в університеті. Хоч батько ніколи не був особливо щедрим до сина, на допомогу завжди приходила мати. А тепер вона лежала хвора, у тяжких передсмертних муках, і синове серце розривалося. Невимовний біль за матір зробив його ще чутливішим.

1 січня 1900 року життя втратило для нього сенс - померла мама. Він працював цілими днями і ночами, до знемоги, до втрати свідомості. Майже половину художньої спадщини письменника написано у трагічному 1900 році. У березні у Львові вийшла збірка письменника «Камінний хрест. Студії і образки». Звістка з Русова про намір батька одружитися з молодшою за своїх синів дівчиною тяжко вразила Стефаника і він остаточно розриває стосунки з батьком, покидає навчання в університеті.

Протягом трьох років блукав він від товариша до товариша, сумуючи за своєю матір'ю. Усі його творчі задуми лишаються нездійсненними. Трагедії, нещастя переслідують на кожному кроці. Мандрівне життя без даху над головою надзвичайно втомило Стефаника, душа котрого прагнула спокою.

На початку 1904 року він одружується з Ольгою Гаморак, займається господарством, селяни його поважають і люблять, з ним радяться.

Згодом у поета нове горе – померла дружина. Після 10 років сімейного життя, з трьома малими синами на руках, він знову залишається самотнім. Цього разу особисте горе письменника збіглося у часі з всенародним: почалася Перша світова війна.

Побачивши цей кривавий жах, письменник пише у 1916 році «Діточу пригоду» і відтоді майже два десятиліття уже не полишав пера. В.Стефаник їде до Відня, де і починає другий період творчості. 1926 року виходить його збірка післявоєнних новел під назвою «Земля», 1933 року – «Твори».

Його здоров'я з кожним днем погіршується, тяжка хвороба затьмарила останні роки життя.

7 грудня 1936 року Василь Стефаник помер. Доля відміряла йому 65 років життя, але слово цього поета ходить поміж людей і вічно ходитиме, бо воно дароване Богом.

Дорогі користувачі! До вашої уваги збірки оповідань Василя Стефаника, які ви можете прочитати, відвідавши нашу бібліотеку: