Різні історії одного голоду

Це історії родин нашого містечка, зі спогадів наших прабабусь та прадідусів, бабусь та дідусів, які вижили під час Голодомору. Реальні і страшні. Розказані вони були в тиші та пошепки, адже люди, навіть, через десятки років боялися. Страх голоду та покарання ще довго не відпускав тих, які навіки втратили своїх заморених та знищених близьких.

Зі спогадів Квасюк Параски Олексіївни, 1909р.н.:

«В моїй сім'ї було п'ятеро дітей (3 брата і дві сестри). Матері рідної не пам'ятаю, померла, як було мені 1.5 року. Одна сестра померла ще малою.

В ті роки працювала в колгоспі. У 19 років вийшла заміж. У мене народилося двоє дітей.

Коли була біда, люди пухли від голоду, під плотами валялися. Їли собак, хопту, яка росла на ставу, бараболі погнилі їли.

записала методист районної бібліотеки Середа Л.П. у квітні 2008 року

Зі спогадів Кирилюка Сергія Антоновича, 1924р.н.:

«Голод був. Добре пам'ятаю як ходили бідні люди з інших сіл. А ще в пам'яті залишився випадок, як біля брами цвинтаря лежав голий чоловік, а на грудях сиділа дитина.

Дітей в сімї було двоє – я і моя сестра. Батько працював у колгоспі. Щоб вижити, ми ходили купляли зерно, пекли хліб і продавали. Решта, що залишилося, то було для сім'ї.

На колгоспних кагатах брали бараболі, перемивали їх, сушили і так діставали крохмаль.

Із лободи і муки пекли млинці. Люди дуже бідували.»

записала методист районної бібліотеки Середа Л.П. у квітні 2008 року

Зі спогадів Бойка Олександра Олександровича, 1922р.н.:

« Восени 1932року до нашого двору підїхала підвода. На підводі сиділо троє чоловіків. Один із них залишився на возі, а двоє зайшли до хати. Мама і тато були на колгоспній роботі . Один із них питає мене: «Де батько ховає хліб?». Що я міг відповісти, коли його у нас не лишилось ні грама. Тоді вони стали шукати. Перевертали хату. Великим гаком – щупом скрізь штурхали: в хліві, біля корови. Навколо хати, на городі. Я злякався. А чого злякався? Бо вони сильно матюкались.На печі активісти знайшли два клумки сухарів і тільки того. Забрали».

Записала вчитель Пасічник О.І., жовтень 2009року.

Ці свідчення увійшли до книги «Голодомор1932 – 1933 років на Теофіпольщині». У історико – документальному виданні зібрано близько 250-ти спогадів очевидців Теофіпольського району.

Пропонуємо переглянути цю книгу у нашій бібліотеці.

Майже кожну сім'ю зачепив страшний Голодомор. Тож ми, просто, не маємо права забувати! Запаліть 28 листопада свічку пам'яті та згадайте цю страшну сторінку історії нашої країни!

А вшанувати пам'ять жертв Голодомору в умовах карантинних обмежень можна традиційною хвилиною мовчання .