Правовий онлайн хроноскоп «Конституція України – у часі джерелах і постаттях»

Джерелом права будь-якої держави є Конституція. Її ще називають Основним законом, який закладає підґрунтя організації і діяльності держави та формування у ній громадянського суспільства. Конституція – це своєрідний суспільний договір, у якому народ визначає основні напрями свого подальшого розвитку та існування, гарантії прав і свобод громадян у суспільстві.

Українська правознавча традиція дуже багата взірцевими прикладами правового законотворення. Так, у свій час була створена перша європейська конституція – «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького» Пилипа Орлика. Цей документ на десятки років випередив розвиток західноєвропейської правової думки, заклавши дійсно демократичне підґрунтя в процесі українського державотворення.

Вагомий внесок у розвиток українського конституціоналізму зробили Універсали Центральної Ради. Якщо I, II та III Універсали виходили з того, що Україна – це автономія у складі федеративної Росії, то IV Універсал, прийнятий 22 січня 1918 року, офіційно проголошував незалежність Української Народної Республіки.

29 квітня 1918 року Центральною Радою було ухвалено проект Конституції Української Народної Республіки і обрано Михайла Грушевського Президентом УНР. Проте через історичні обставини ця Конституція так і не набула чинності.

У світовій історії засновником європейського конституціоналізму вважають середньовічну Англію, яка, до речі, й досі не має свого основного закону як коди­фікованої конституції – єдиного цілісного документу із внутрішньою структурою. Однак, саме українці створили предтечу європейських конституцій.

У 1991 році, здобувши державну незалежність, ми отримали ще один шанс побудувати вільне і демократичне суспільство.

Історія українського державотворення певною мірою непослідовна. Конституція Пилипа Орлика створювалась у засланні для держави, якої фактично не існувало. Чотири радянські конституції, попри усталений стереотип, що «вони були непогані, але не виконувались», − не були конституціями, як такими, взагалі. Вони не несли юридичного підґрунтя для інших законодавчих актів та не реалізовували, наприклад, принципу розподілу влади.

Саме тому Конституція України незалежної стала, насамперед, правовим актом держави і символом громадянського суспільства.

8 грудня 2004 р. на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради України було вирішене питання про внесення змін до Конституції України.

30 вересня 2010 року: Відновлено дію Конституції України в редакції 1996 року шляхом прийняття рішення Конституційного суду України у справі про дотримання процедури внесення змін до Конституції від 8 грудня 2004 року.

19 листопада 2010 року попередньо схвалений Верховною Радою, 1 лютого 2011 року підписаний Президентом, а 4 лютого 2011 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».

21 лютого 2014 року Верховна Рада на революційній хвилі конституційною більшістю в 386 голосів прийняла за основу та в цілому без рішення профільного Комітету проект Закону про відновлення дії окремих положень Конституції України. Це означає, що Верховна Рада повернула в дію Конституцію 2004 року.

3 березня 2015 року Президент Порошенко створив Конституційну Комісію, яка розроблятиме зміни до Основного Закону. Комісія створюється як спеціальний допоміжний орган при Президентові України з метою напрацювання узгоджених пропозицій щодо вдосконалення Конституції України з урахуванням сучасних викликів та потреб суспільства.

В результаті роботи комісії був напрацьований законопроект про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади), поданий 1 липня 2015 року.

День Конституції - День ствердження того, − як зазначено у статті 3 Конституції України − що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю»