Конкурс "Чарівне місто над Полквою"

Віват, Теофіполь!

Пливуть віки, за роком рік
нестримно час у далеч лине
й сьогодні на календарі
вже шестисоті іменини.
Знайти би рідкісний метал
не для багатства – для моніста¹,
бо зріє думка давно та -
вквітчати герб Божого Міста².

На заздрість лютим ворогам
попри чужинських орд навали
живе та квітне наш Човган,
хоча біди зазнав чимало.
Камінь, Чолган і Теофіполь –
то для історії лиш згадка,
насправді ж літопис цей кров'ю
предки писали для нащадків.
Як відгомін далеких днів –
набіги татарви зненацька,
нестерпний гніт князів, панів.
Була і вольниця козацька,
коли Богдан коней поїв
у нашій Полтві, клич побідний –
тріумф після смертних боїв
із ляхом за свободу бідних.
Хрестила й глитаїв нагайка,
коли кипів народний гнів
і Северин наш Наливайко
вчив розуму лихих панів.
А ще ж повстання Палія,
і Коліївщина, й чубаті гайдамаки,
коли не йшлось, що хата не моя
і люд ходив на зло в атаки.
…Мужніли хлопи у борні,
мінялись клани, покоління,
і дуже хочеться мені
своє знайти у тім коріння.
До мене осінь вже прийшла,
і сивина вляглась на скроні,
стою в задумі край села,
немов лелека на осонні,
і хочу глянути крізь роки,
спізнати предків імена,
криниця роду преглибока,
спробуй сягнути у ній дна.
…Іван, Максим Денис, Паладій,
А далі хто в тій глибині?
Яке ім'я, який прапрадід?
Ніхто не скаже вже мені.
Сказав поет: в панцир закуто.
А все ж таки вони були,
хоч імена давно забуті,
та нам життя вони дали.
Я теж пірну у ті глибини,
доповню той провічний ряд
й згорю також, як член родини,
немов у небі зорепад.
Але, повірте, не ридаю
(той, хто вродився, мусить вмерти),
бо переконаний, бо знаю,
що є на кого нам опертись.
Є віра в те, що наша зміна
спини не зігне у покорі,
повік не стане на коліна;
купатимуться в Полкві зорі,
лунати буде сміх дитячий,
поки серця у нас гарячі.
Я вірю й шлю щирі слова:
Теофіполю – віват!!!

1- Моністо – намисто із дорогоцінних монет
2 - Боже Місто – у перекладі з грецької Теофіполь.
Валентин Дузяк